Facebook Image

 Інтерв'ю газеті "Черкаський край"

04.10.2013

 

«Черкасам потрібна стратегія розвитку, людям — конкретні справи»

У наступному році виповниться 25 років з часу виведення військ колишнього СРСР з Афганістану. Понад 160 тисяч українських солдатів строкової служби брали участь у тій жорстокій війні, а ще — офіцери, цивільні фахівці, радники. 3280 синів України не повернулися з афганського пекла. Пам’ятати військовий подвиг цього покоління — наш обов’язок.

З нагоди відзначення цієї річниці Указом Президента України Віктора Януковича 2014-й рік оголошено Роком учасників бойових дій на території інших держав. Кабінетом Міністрів України за участью Української спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) створено оргкомітет з підготовки та проведення цієї урочистої дати.

При цьому йдеться не тільки про заходи, які плануються по всій Україні, а, передусім, — про покращення соціального захисту ветеранів війни в Афганістані та учасників локальних воєнних конфліктів на терені інших держав, підтримку сімей тих, хто загинув.

Понад 20 років проблемами воїнів-інтернаціоналістів опікується Черкаське багатогалузеве будівельне об’єднання «Інтербуд» — єдине в Україні колективне підприємство, власність якого стовідсотково належить Українській спілці ветеранів Афганістану.

З генеральним директором БО «Інтербуд», заслуженим будівельником України Ігорем Калашником — і наша розмова.

 

Ігоре Миколайовичу, саме «Інтербуд» багато в чому допоміг

воїнам-афганцям адаптуватися в цивільному житті, сприяв їхньому працевлаштуванню, турбувався про інвалідів, сім’ї загиблих.

— Ми і сьогодні не перестаємо це робити. Відповідно до статуту нашого підприємства, наші прибутки ми направляємо на потреби воїнів-афганців: опоряджування квартир, медичне забезпечення, інші соціальні програми. Створення «Інтербуду» свого часу було викликано життєвою необхідністю. Тисячі солдатів і офіцерів, які повернулися з тієї кровопролитної війни, були кинуті тодішньою владою напризволяще. Робилося все, щоб знівелювати подвиг цих людей в очах суспільства. Про виконання державних зобов’язань перед цією категорією військовослужбовців навіть не йшлося. І тоді афганці на чолі з Сергієм Червонопиським — ветераном бойових дій в Афганістані, ініціатором створення і незмінним очільником Української спілки ветеранів Афганістану, депутатом Верховної Ради СРСР і Верховної Ради України кількох скликань, сьогодні — генерал-майором, Героєм України, кавалером двох орденів Червоної Зірки, орденів Богдана Хмельницького, Данила Галицького, Дружби (Росія), Пошани (Бєларусь) — вирішили самі вирішувати свої життєві проблеми. Передусім — із забезпеченням воїнів-інтернаціоналістів житлом. Уже в перші роки своєї діяльності започатковане нами в 1992-му році колективне підприємство БО «Інтербуд» Української спілки ветеранів Афганістану забезпечило новозбудованими квартирами понад 650 афганців, які мешкають у Черкасах. На  спільному Українсько-Німецькому підприємстві  «СВА-Майра» ми також налагодили складання то реалізацію сучасних модернізованих колясок для інвалідів, замовлення на які надходять як з усієї України, так і з республік колишнього Союзу. Багато робиться нашим підприємством для лікування та оздоровлення ветеранів, підтримки сімей загиблих у тій війні.

— Така багаторічна підтримка «Інтербудом» воїнів-афганців не може не викликати повагу. Тим більше сьогодні, коли не так уже й часто зустрічаємо  соціально орієнтований бізнес. Але не менше цінують черкасці й вашу громадянську позицію, конкретні дії, спрямовані на розвиток обласного центру, покращення життя його мешканців.

— Усе моє життя пов’язане з Черкасами. Тут я народився і виріс. І моя трудова біографія, як будівельника, теж невід’ємно пов’язана з містом, яке я вважаю своїм рідним домом. Те, що я зробив і продовжую робити для Черкас і черкасців — це все від душі і з любов’ю. І люди це розуміють. П’ять разів поспіль (а це, між іншим, в цілому 20 років) виборці обирали мене депутатом Черкаської міської ради, де я очолював комісію з питань стратегічного розвитку, бюджету, фінансів, цін, тарифів та регуляторної політики. І сьогодні я продовжую віддавати місту свої знання і професійний досвід.

— Вперше за багато років ви наразі не є депутатом Черкаської міськради. Отже, можете оцінити роботу теперішньої влади, так би мовити, зі сторони. Які враження?

— Я не прибічник безперервних критичних оцінок, які й так сипляться на діючу владу з усіх боків. Вони стосуються, як попереднього, так і теперішнього складу міськвиконкому і, слід сказати, що у більшості своїй ці зауваження небезпідставні. Моя ж позиція зовсім інша: маючи великий політичний і фаховий досвід, я хочу допомогти владі у вирішенні життєво важливих для Черкас проблем. Головна з них — це те, що Черкаси і дотепер  не мають свого стратегічного курсу розвитку. Уже тривалий час Черкаси перебувають на роздоріжжі — який напрямок руху вперед їм обрати. В минулому ми були потужним промисловим центром з великою кількістю бюджетоутворюючих підприємств, надходження від яких давали можливість обласному центру вирішувати всі його нагальні питання. У людей була робота, певний рівень соціальної захищеності. Сьогодні більшість підприємств не працює; міська влада може забезпечити і то з великими  зусиллями лише захищені статті бюджету — тобто зарплату працівникам бюджетної сфери; понадвисоким залишається рівень безробіття, а про технологічне переозброєння тієї ж комунальної сфери можна лише мріяти. Від кожного чергового мера, кожного нового складу міськради черкасці чекають змін, спрямованих на покращення їхнього життя. Але нічого не відбувається. Черкаси продовжують «тупцювати» на місці і вже давно стали, по суті, депресивним містом, яке без фінансової підтримки ззовні нічим собі не може зарадити.

— Який вихід з цієї тупикової ситуації?

— На моє глибоке переконання для Черкас сьогодні є лише один напрямок стратегічного розвитку — це стати Центром логістики України. Для цього у нас є всі можливості: вигідне географічне розташування в центрі України на перетині транспортних магістралей, наявність вільних від забудов територій, зацікавленість бізнесу в сучасних логістичних послугах, відкритість міста для інвесторів тощо. Черкаси могли б стати центром руху товарів з усього світу і непогано на цьому заробляти. Окрім того, такий потужний Центр дав би роботу щонайменше сорока тисячам людей, сприяв би підвищенню рівня професійності і освіченості серед молоді, переорієнтував вищі навчальні заклади на підготовку нових спеціалістів, відповідних ХХІ-му століттю. Врешті-решт, завдяки Центру логістики, ми б мали позитивне торговельне сальдо, а не пустку в міській казні, через яку більшість соціальних проектів просто не можуть бути виконані. Три роки тому я зі своїми однодумцями створив громадську організацію «Форум розвитку Черкас», згодом очолив публічно-приватне підприємство «Агентство розвитку міста Черкаси», за участю якого було розроблено проект перебудови Черкас в Центр логістики України. Цей проект є одним із розділів Генерального плану Черкас. По впровадженню цього проекту в життя сьогодні відбуваються перемовини з однією з найбільших компаній міжнародної логістики — ТNТ, відділення якої розташовані в 200 країнах світу. А це, до речі, реальні перспективи для залучення таких інвестицій, за які можна і Черкаський аеропорт, і дорогу Дніпропетровськ-Черкаси-Київ збудувати, і проблеми Черкас вирішити, не напружуючись. Інша справа, що міська влада (і теперішня, і колишня) досить інертно ставиться до цього проекту. Принаймні, будь-яких рухів у цьому напрямку не відбувається. В основному, всі зайняті вирішенням поточних проблем. Але й тут спостерігаємо немало недоречностей. Приміром, у питанні ремонту доріг. Всі дороги обласного центру, як ми знаємо, знаходяться на балансі спеціалізованого комунального підприємства ЧЕЛУАШ. Отже, йому їх і ремонтувати і прибирати, бо лише воно за них і відповідає. Про жодні тендери в цьому  разі й мови бути не може. Але ж — ні: міськвиконком, як проводив, так і проводить конкурси, відповідно до Закону України «Про держзакупівлю», віддаючи приватним структурам права на дорожні роботи. Відповідальне ж за  стан доріг підприємство фактично стає пасивним спостерігачем на цих незрозумілих тендерах і втрачає свої економічні позиції. Думається, тут спрацьовує принцип: краще перевиконати Закон, аніж його недовиконати. І так — в усьому. Чиновники бояться втратити свої посади, премії, надбавки. От тільки, за які заслуги вони отримують грошові заохочення, коли місто в кризовому стані, — невідомо. Вражає низький рівень професіоналізму посадовців, насамперед, — в економічному блоці. Запитувати їх про функції того ж логістичного центру марно — вони цього просто не знають. Навіть досі не дана гідна оцінка інвестиційному подарунку майбутніх інвесторів, за допомогою співзасновників (Агентсво Розвитку Черкас) в соціальну складову міста на 1 млн. дол. США Місту було передано: - для кошної школи - компьютерний класс для кошного дитячого садка - пральні машини, холодильники, газові плити -Для дітей інвалідів - спеціальні пристрої та інвалідні візки -Для міських лікарень - коштовні сердцево-судинні препарати, на які в бюджеті завжди не вистачало грошей. -Сучасно обладнані 8 машин швидкої допомоги, та багато інших речей соціального призначення, на які джерел фінансування в бюджеті міста не знайшлось. Хіба Ви чули про такі кроки ще якоїсь громадської організації чи інвесторів? А чи все отримане міськими можновладцями дійшло до адресатів? Маю певні сумніви, а ле це вже на совісті тих кто пішов зі своїх посад. Погано - що безкарно.

— Ви втілили в життя свою мрію? Збудували сучасну багатофункціональну клініку поліклінічного типу на Митниці? Чому протягом тривалого часу Ви не можете ввести цей заклад в експлуатацію. Що стоїть на заваді?

 — Дійсно, проведено велику роботу і вкладено чималі кошти в будівництво цієї поліклініки, яка вкрай необхідна мікрорайону «Митниця», де проживає 40 тисяч населення і де, взагалі, немає жодного медичного закладу подібного рівня. Протягом десятиліть люди змушені обслуговуватися в міській поліклініці № 1, витрачати кошти на проїзд, вистоювати там у чергах, оскільки цей поліклінічний заклад, який обслуговує трохи не півміста, постійно перенавантажений. Тому, ще будучи депутатом Черкаської міськради, я поставив собі за мету створити такий медичний заклад на «Митниці» — за місцем проживання мешканців цього мікрорайону. Це спільний українсько-ізраїльський проект, який є пілотним в Україні і який матиме значне соціальне навантаження, передусім, по відношенню до ветеранів праці та учасників бойових дій, оскільки він є одним з елементів програми Української спілки ветеранів Афганістану про надання ветеранам якісного медичного обслуговування. Втім, клініка працюватиме як районна поліклініка, призначена для всіх мешканців мікрорайону. Будівлю зведено силами БО «Інтербуд» Української спілки ветеранів Афганістану. Головним виконавцем проекту є ПВП «Агентство розвитку міста Черкаси». Розташована вона в Черкасах по вулиці Героїв Дніпра, 61/63. Обладнання та методики лікування будуть надані клініці за рахунок інвестиційних коштів, в томи числі німецьких та ізраїльських партнерів. Для введення споруди в експлуатацію залишилось, здавалося б не так уже й багато — придбати саме приміщення і провести його внутрішнє переобладнання. Для цього потрібні кошти. І їхнє отримання цілком реальне, якщо спиратися на норми Закону України «Про державно-приватне партнерство», Постанови №№ 404 та 500 Кабінету Міністрів України, відповідно до яких цілком можливе отримання необхідних запозичень владою м.Черкаси на завершення інвестпроекту соціальної значимості, повністью самоокупного під державні гарантії інвесторам проекту.  Проект, дійсно, відповідає всім вимогам чинного законодавства щодо його соціального навантаження. Підраховано, що й кошти, вкладені у нього, повернуться, щонайбільше за чотири роки. Про виділення пільгової позики для завершення будівництва поліклініки на Митниці турбуються всі: голова облдержадміністрації Герой України Сергій Тулуб, Голова Української спілки ветеранів Афганістану Герой України Сергій Червонописький, директор Департаменту охорони здоров’я та соціальної  політики виконкому Черкаської міськради Олег Стадник та ін. До завершення цієї будови готові всі — БО «Інтербуд», ізраїльські інвестори та члени Уряду України. На цей медичний заклад, який стане в Черкасах центром провідних лікувальних технологій, буде оснащений найпотужнішою медичною апаратурою і в якому працюватимуть провідні лікарі міста, чекає все населення Митниці. І в першу чергу — ветерани війни і бойових дій, інваліди, сім’ї загиблих. Відсутні лише добра воля, бажання та здоровий глузд чиновників міста. Тому сподіваюсь, в рік 25тої річниці виведення радянських військ з Афганістану, а, можливо, й раніше поліклініка відкриє двері для своїх відвідувачів. І ці люди відчують: про них, дійсно, дбають. Як і про покращення здоров’я всієї української нації.

 

Інтерв’ю вела

Наталя Віргуш